
Ми звикли сприймати Голлівуд як індустрію розваг. Водночас американська «фабрика мрій» завжди була не лише центром кіновиробництва, а й потужним інструментом формування американської ідентичності та уявлень про США у світі. Адже образ американського способу життя та «американської мрії» знайомий навіть тим, хто ніколи не був у Сполучених Штатах. Значною мірою цим ми завдячуємо саме кінематографу.
Укрінформ разом із фахівцями, які досліджують історію кіно, формування національної ідентичності та когнітивні впливи, вирішив з’ясувати, як саме це відбулося та завдяки чому м’яка сила Голлівуду стала настільки ефективною як усередині США, так і за їхніми межами.

ЯК НАРОДИЛАСЯ ФАБРИКА АМЕРИКАНСЬКОЇ МРІЇ
Засноване у 1886 році невелике сільськогосподарське поселення Голлівуд перетворилося на світову столицю кіно на початку ХХ століття.
Поштовхом до цього стало масове переселення до Каліфорнії кінематографістів зі східного узбережжя США. Причин було щонайменше дві.
На той час американську кіноіндустрію значною мірою контролював винахідник і підприємець Томас Едісон, який володів більшістю патентів на кінотехніку та вимагав значних відрахувань за їх використання. Переїзд до Каліфорнії став для незалежних режисерів і продюсерів способом уникнути судових переслідувань з боку його компанії.

Не менш важливим чинником були природні умови. Каліфорнія забезпечувала майже цілорічне сонячне освітлення, необхідне для тодішнього кіновиробництва, а різноманіття ландшафтів – гори, океанське узбережжя, пустелі та рівнини – давало змогу знімати будь-які пейзажі без значних витрат на декорації.
Перша голлівудська кіностудія, яку заснували брати Девід і Вільям Горслі, відкрилася в 1911 році.
За більш як століття існування Голлівуд випустив, за різними оцінками, від 25 до 35 тисяч повнометражних художніх фільмів для кінопрокату, ставши одним із найпотужніших центрів культурного впливу у світі.

ЯК КІНО ЗІБРАЛО АМЕРИКУ ДОКУПИ
Стверджувати, що саме Голлівуд «створив» американську націю, на думку професорки кафедри глобальної та національної безпеки КНУ імені Тараса Шевченка Рени Марутян, було б перебільшенням. Водночас кіноіндустрія справді стала одним з ефективних інструментів формування національного міфу та спільної ідентичності, до яких люди прагнули долучитися.
«Уявімо собі США на початку ХХ століття, коли формувався Голлівуд. Це була величезна країна мігрантів, різних за походженням, мовою, расою, культурними традиціями та релігією. Щоб почуватися громадянами однієї держави, їм були потрібні сильна емоційна історія та позитивний герой, поведінку якого можна наслідувати. І Голлівуд це запропонував», – зазначає Марутян.
Голова Наглядової ради Українського культурного фонду професорка кафедри української філософії та культури КНУ імені Тараса Шевченка Наталія Кривда зазначає, що нації, як писав Бенедикт Андерсон, є «уявленими спільнотами», а тому потребують спільних символів, образів і наративів, які допомагають людям відчувати свою належність до спільного цілого.

«Найефективнішими інструментами такого формування є візуальна та аудіальна комунікація, яка творить і тиражує образи – ті, що самі по собі «спливають», миттєво виникають у свідомості людини без критичного осмислення. Вони мають супроводжувати людину з дитинства – виникати перед очима, звучати у вухах, закарбовуватися в пам’яті. У цьому сенсі потужну роль відіграють медіа, зокрема й кіно», – каже науковиця.
За її словами, популярне кіно легко проникає у свідомість, не вимагаючи від глядача спеціальних зусиль чи підготовки. Саме тому Голлівуд протягом десятиліть фактично створив масштабну «бібліотеку» візуальних образів, мовленнєвих конструкцій, патернів поведінкових реакцій, що впливають на формування уявлень про світ, про людину та американське суспільство, його цінності та архетипи поведінки.
«Голлівуд дав мільйонам людей спільну мову, спільні цінності та загальноприйнятий культурний код», – вважає Кривда.

ВЕСТЕРН З БІБЛІЙНОЮ МІСІЄЮ
Голлівуд впливав на формування американської нації кількома шляхами.
Першим була вже згадана асиміляція іммігрантів. На початку ХХ століття німе кіно ставало універсальною мовою, яка зближувала людей різного походження та знайомила їх з американським способом життя. Другим важливим напрямом стало формування та поширення концепції «американської мрії».
«Голлівуд закріпив і популяризував ідею про те, що кожен завдяки наполегливій праці може досягти успіху. Не має значення, який у тебе бекграунд і ким ти був раніше – після приїзду до США ти ніби починаєш життя з чистого аркуша, а твій успіх залежить від власних талантів і працьовитості», – пояснює Рена Марутян.
На думку професорки Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України Оксани Мусієнко, чи не найважливішу роль у популяризації «американської мрії» відіграли вестерни. Вони створили культовий образ ковбоя – мужнього, самостійного першопрохідця, що захищає справедливість.

«Цей жанр майже ровесник кінематографу. Американці – молода нація, тож у них не могла сформуватися міфологія на кшталт античної із Зевсом, Персефоною чи Аполлоном. Натомість виникла власна кіноміфологія, у якій живе міф Америки. У вестернах ми бачимо фронтир, освоєння нових земель, рух до нових горизонтів. У певному сенсі це перегукується з біблійною історією про Мойсея та шлях до Землі обітованої», – зазначає кінознавиця.
Привабливість «американської мрії» для людей і далеко за межами США пояснюється тим, що Голлівуд майстерно використовував універсальний сюжет боротьби добра зі злом. У цій історії добро зрештою перемагає, а позитивний герой захищає слабких і відновлює справедливість.
«Це апелює до нашого дитячого бажання вірити в казку. Сценаристи, режисери та продюсери добре розуміють людську психологію: люди прагнуть позитивних історій, але часто хочуть, щоб хтось інший узяв на себе боротьбу зі злом. Голлівуд дав їм образ такого героя», – пояснює Рена Марутян.

Американська кіноіндустрія також послідовно просувала образ звичайної людини, здатної самотужки протистояти несправедливості, системі чи обставинам і зрештою змінити власну долю.
«Фактично йдеться про образ "одного в полі воїна": якщо людина бачить несправедливість, вона має право й сили виступити проти системи та змінити ситуацію», – каже дослідниця.
Яскравим прикладом такого сюжету став фільм режисера Френка Капри «Містер Сміт вирушає до Вашингтона» (1939), у якому чесна людина з народу вступає в боротьбу з корумпованою політичною системою і зрештою перемагає, спираючись на американські цінності. На думку Марутян, подібні історії відіграли важливу роль у формуванні американської громадянської нації.
МОРАЛЬНІСТЬ ЗА РОЗРАХУНКОМ
Чи був цей суспільний процес кимось керований і спрямований у певне русло? Професорка Оксана Мусієнко вважає, що він радше розвивався природним шляхом: Голлівуд передусім прораховував не ідеологічний вплив, а сценарні рішення та касові збори. Водночас, коли виникла загроза запровадження федеральної цензури, а отже й можливих фінансових втрат, американська кіноіндустрія відповіла самоорганізацією та добровільними обмеженнями.
У 1920-х роках у фільмах дедалі частіше з’являлися відверті сцени сексуального характеру, сюжети про подружні зради, злочини, насильство, вживання алкоголю та наркотиків. Паралельно навколо голлівудських зірок виникали гучні скандали. Це був період економічного піднесення після Першої світової війни, який згодом отримав назву «ревучі двадцяті». Водночас у суспільстві посилювалося переконання, що Голлівуд «морально розкладається», а це загрожувало бойкотами та падінням касових зборів.
У багатьох штатах США вже діяли місцеві цензурні комісії, але існувала й реальна перспектива запровадження федерального контролю над кінематографом. Тому голлівудські студії дійшли висновку, що саморегулювання є дешевшою та вигіднішою альтернативою державному втручанню.

Так на початку 1930-х років з’явився Кодекс Хейза, названий на честь американського політика і керівника кіноіндустрії Вільяма Хейза.
«У той час у США були дуже сильні консервативні організації, зокрема "Дочки Америки" та "Американський легіон". Вони активно критикували кіноіндустрію в пресі та на церковних зібраннях. У Голлівуді цих нападок побоювалися, тому й погодилися на Кодекс Хейза, який забороняв показ відвертих сексуальних сцен, насильства та загалом усього, що могло підривати моральні засади суспільства. При цьому кіноіндустрія почала ретельно контролювати і поведінку акторів», – розповідає кінознавиця Оксана Мусієнко.

На її думку, Кодекс Хейза не можна оцінювати однозначно. Частина його вимог сьогодні здається навіть кумедною, наприклад, подружжя у фільмах мало спати в окремих ліжках, а сцени поцілунків жорстко регламентувалися.
Водночас, за словами професорки, у кодексі були й позитивні сторони.
«Я думаю, що кінематографу, особливо масовому, варто було уникати надмірної жорстокості та еротизації. Це було самообмеження, яке давало змогу звернутися до ширшої аудиторії», – зазначає вона.
У ширшому сенсі Кодекс Хейза був не лише інструментом самоцензури, а й формував моральні орієнтири через кіно. Він закріплював уявлення про те, що добро має перемагати зло, сім’я є однією з головних цінностей, а порушення моральних норм зрештою тягне за собою покарання. Хоча кодекс не вимагав обов’язкового хепі-енду, саме такий фінал часто ставав найпростішим способом дотриматися його принципів.
Кодекс Хейза діяв із 1934 до 1968 року, а потім його замінила система вікових рейтингів.

ГОЛЛІВУД НА ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ
Однак американська кіноіндустрія у певні періоди активно і свідомо співпрацювала з урядом США. Переважно це відбувалось під час великих криз і геополітичних протистоянь.
Наймасштабнішою стала співпраця під час Другої світової війни.
У 1942 році президент Франклін Рузвельт створив Управління воєнної інформації, яке координувало інформаційну політику США під час Другої світової війни. Через Бюро кіно воно співпрацювало з Голлівудом, рекомендуючи студіям знімати фільми, що підтримували бойовий дух, пояснювали цілі війни та формували позитивний образ американської армії й союзників.
Того ж року Бюро кіно підготувало для студій документ із ключовим запитанням, яке мало стосуватися кожного фільму: «Чи допоможе цей фільм виграти війну?».
Співпраця Голлівуду з Управлінням воєнної інформації тривала до завершення Другої світової війни. Після капітуляції Японії у вересні 1945 року управління ліквідували, а його функції частково передали іншим державним установам.
Однак співпраця Голлівуду з урядом на цьому не завершилася. У період Холодної війни головним партнером кіноіндустрії став Пентагон, який і сьогодні надає підтримку фільмам в обмін на можливість впливати на зображення американських Збройних сил.

«Сьогодні Пентагон має розвинену систему співпраці з Голлівудом. Якщо режисери хочуть отримати доступ до військової техніки, баз чи консультантів, вони погоджують сценарій із Міністерством оборони. Це стимулює появу позитивних образів американських військових у кіно і водночас працює на зміцнення довіри до армії та її популяризацію серед молоді», – зазначає Рена Марутян.
ЕКСПОРТ ГОЛЛІВУДСЬКОЇ МОДЕЛІ
Голлівуд став зразком для інших світових центрів кіновиробництва, зокрема індійського Боллівуду та нігерійського Ноллівуду. Вони перейняли його модель масового комерційного кіно й створення впізнаваних культурних образів, але адаптували її до власних традицій і культури.
Втім, на думку професорки Оксани Мусієнко, Голлівуд як явище досі залишається унікальним.

«Голлівуд – це безмежний кінематографічний всесвіт. Так, там є свої штампи, але водночас є й справжнє високе мистецтво. Боллівуд – теж потужне явище, але більше орієнтоване на індійську аудиторію. Він багато запозичує з Голлівуду, але наповнює це власною міфологією», – каже кінознавиця.
Відповідаючи на запитання, чи може в Україні з'явитися власний «Голлівуд», Мусієнко нагадує, що такі амбітні плани існували ще майже сто років тому. Їх намагалися реалізувати на базі Одеської кінофабрики.

«Юрій Яновський, який тоді працював там художнім редактором і сценаристом, навіть написав збірку нарисів "Голлівуд на березі Чорного моря", у якій змалював атмосферу тодішнього кінематографічного буму в Одесі. Але українським мрійникам тоді одразу "дали по руках", українське кіно суттєво прижали. У 1930-х роках розстріляли кількох керівників української кіноіндустрії. Після цього про великий кінематограф ніхто вже не мріяв – усі сиділи, як миші під віником. Справжнім проривом стало українське поетичне кіно», – розповідає професорка.

«ТИСЯЧОВЕСНА» ПРИХОДИТИМЕ ЩОРОКУ
Втім, навіть війна не зупиняє появу нових культурних амбіцій.
На початку квітня віцепрем'єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України Тетяна Бережна презентувала представникам кіноіндустрії ініційовану Президентом державну програму підтримки культурного продукту «Тисячовесна». Її мета – збільшити виробництво українського культурного контенту та зробити його конкурентоспроможним у масовому споживанні.
У державному бюджеті на 2026 рік на реалізацію програми передбачено 4 млрд грн. Із них 2,6 млрд грн спрямують на виробництво ігрових, анімаційних і документальних фільмів, а також серіалів.
На конкурс, який тривав до 4 червня, надійшло 2634 заявки за сімома напрямами. Тепер проводиться експертне оцінювання проєктів, а на серпень заплановано їхній публічний захист. Фінансування переможців має розпочатися у вересні.
Чи здатна «Тисячовесна» стати основою довгострокової культурної стратегії, яка через кіно та інші творчі індустрії формуватиме сучасний український наратив?
Професорка Наталія Кривда вважає, що програма створює умови для появи якісного і популярного культурного продукту. Водночас вона наголошує: основу будь-якої ідентичності становлять не тільки мова та етнічні символи, а насамперед цінності.

«Тисячовесна» – це один із просторів, де можуть з'явитися справді якісні аудіовізуальні проєкти. У мене великі очікування. Чи "вилікує" це суспільний організм? Ні. Але це може запустити процеси самоорганізації спільнот, дати імпульс до розвитку культурного середовища, допомогти творцям створювати конкурентний контент», – прогнозує голова Наглядової ради Українського культурного фонду.
Професорка Рена Марутян також позитивно оцінює ініціативу, хоча закликає не очікувати швидкого ефекту.
«Подивімося, що з цього вийде. Я не думаю, що 4 мільярдів гривень достатньо, щоб отримати результат, який відчує все суспільство. Голлівуд витратив незрівнянно більше коштів і десятиліття, щоб побудувати кіноіндустрію, яка стала одним із головних інструментів американської м'якої сили», – зазначає вона.
Водночас Президент Володимир Зеленський, відкриваючи другий етап національної ініціативи «Тисячовесна», заявив, що програма стане щорічною, а державна підтримка культури зростатиме.
УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ НЕ ВИРОСТЕ САМА
В Україні формування власного наративу через культуру та культурні практики лише набирає обертів. Професорка Наталія Кривда переконана: до цього процесу мають активніше долучатися і академічне середовище, і творча інтелігенція.
За її словами, багато років українські інтелектуали уникали розмов про свідому роботу над формуванням національної ідентичності через травматичний досвід радянської пропаганди.
«Нам ніби соромно визнавати, що створення умов для формування ідентичності – це завдання інтелігенції. Радянська влада настільки агресивно нав'язувала патріотизм та ідеологію, що після її краху будь-які розмови про "виховання громадянина" почали сприйматися як щось непристойне», – каже вона.

«Ти - космос »
За словами Кривди, тема ідентичності була предметом її наукових інтересів ще на початку двохтисячних, але з 2014 року, а особливо після повномасштабної війни, її погляди дещо радикалізувалися.
«Я усвідомила: ідентичність не виникає сама собою. Вона не виросте, якщо її не вирощувати. Патріотизм не сформується, якщо не створювати для цього умов», – зазначає професорка.
Ідентичність не є чимось сталим, це динамічний конструкт, що формується і змінюється. На її думку, яку в академічній спільноті поділяють не всі, суспільство має інструменти впливу на цей процес, насамперед через культуру, освіту та мистецтво. І чекати, що процес національної самоідентифікації відбудеться сам по собі, в умовах війни, коли ворог цілеспрямовано знищує нашу ідентичність, небезпечно.
«Багато людей кажуть, що я надто радикальна. Але я перестала соромитися говорити про те, що культура – основа ідентичності, а ідентичність – ключ до національної безпеки. А до лібералізму обіцяю повернутися після Перемоги», – каже Кривда.
ЯК МРІЯТИМЕМО, ТАК І ЖИТИМЕМО
На думку Рени Марутян, важлива функція Голлівуду полягала не лише у формуванні образу Америки, а й у створенні уявлення про її майбутнє.
«Кінематограф допомагав американцям зрозуміти, хто вони, в якому світі живуть і якою має стати Америка завтра. Тому таку велику роль відігравала фантастика – вона фактично моделювала майбутнє. І ми теж маємо формувати свій образ майбутнього, зокрема через кіно. Недарма я кажу, що в нас бракує сильної наукової фантастики. Бо фантастика – це спосіб планувати майбутнє. Ми житимемо в тому суспільстві, яке спочатку зможемо уявити і про яке наважимося мріяти», – переконана професорка.
Вона згадує, що ще в шкільні роки зачитувалася Реєм Бредбері та братами Стругацькими, як і багато її однолітків. І багато з того, що вони тоді описували, сьогодні вже стало реальністю.
Водночас питання української мрії поки що залишається відкритим.
«Це, мабуть, найскладніше питання для всієї країни, і готової відповіді немає ні у кого. Національна ідея не є продуктом тільки наукової експертизи. Має відбуватися постійний суспільний діалог, скоріше, полілог за участю бізнесу, громадського сектору, митців, науковців, людей різного віку й із різних регіонів. Лише так ми зможемо окреслити контури української мрії», – вважає Наталія Кривда.
Тож, можливо, сьогодні варто не лише писати сценарії українських фільмів, а й не боятися мріяти. Бо, як показує досвід Голлівуду, іноді саме вигадана історія стає найкращим планом реального майбутнього.
Надія Юрченко, Київ
Перше фото: Clementp.fr - CC BY-SA 4.0