
В основі виставкового проєкту мисткині Анни Сегеди лежить інтерпретація орнаментальних мотивів Василя Кричевського у власній керамічній практиці, та дослідження візуальної мови художника, що стала одним із ключових елементів формування українського модерну.
Мистецтвознавці Михайло Селіванов та Андрій Пучков зауважують, що Кричевський ставився до орнаменту як до складної інтелектуальної системи, називаючи його своєрідною “задачею з геометрії та алгебри”. Орнаменти Кричевського настільки активні й самодостатні, що іноді важко уявити собі їхнє практичне застосування, втім Анна Сегеда пропонує перенести орнаменти на предмети повсякденного вжитку; її керамічні обʼєкти знаходяться на межі побутової функції та самодостатньої декоративності.
Важливим концептуальним жестом мисткині є прагнення надати суб'єктності нематеріальному поняттю ритму, Анна питає себе: “яким чином можливо виміряти вагу художнього висловлювання та його безпосередньої краси?”
Загальна маса всіх керамічних робіт на виставці становить рівно 50 кілограмів, що символічно дорівнює вазі самої художниці. Попри те, що орнамент за своєю природою є ритмічним, кожна його частина умисно відрізняється одна від одної. Ця неідеальність зумовлена тим, що обʼєкти представлені на виставці створювались власноруч, зберігаючи стиль авторки, так само як в оригінальних ескізах Василя Кричевського.